Інна Москвіна - Ведучі - Перший канал
:
Інна Москвіна

Інна Москвіна

Народилася на Закарпатті уже в минулому столітті у травні. Якраз вчасно, аби батьки не назвали мене Вікторією :)

Освіта майже типова: садочок-школа-університет.

Робота почалася в університеті (Закарпатська обласна телерадіокомпанія). Потім працювала у школі майже за фахом (2 роки). А далі – знову телебачення. Ужгородська телерадіокомпанія "Край-ТБ" (тут навчили основам роботи на телебаченні і тут відпрацювала першу виборчу кампанію (шок:)). "Вуличне ТБ".

Потім пов’язала своє життя з харківською "Медіа-група "Об’єктив", де мене навчили основ новинної журналістики, редакторської роботи та роботи ведучої).

Потім була ще одна незабутня робота на 1+1.

Зараз – UΛ:Перший (ніколи б не подумала :), але так можу сказати про кожну свою роботу)

У мене – чоловік і двоє діток: хлопчик і дівчинка. Жартую: комплект і complete :)

З найекстремальнішого у роботі за весь час були пригоди на 1+1. Ранковий ефір, останній випуск, близько 10 ранку. Написала, спустилася у студію, сіла. Скадрувалися. Режисер говорить: "Хвилина до ефіру". І тут до мене доходить: комп’ютерника, який запускає суфлер, нема. Текстів редактор не принесла (тексти роздруковував редактор і приносив перед випуском). Я кричу режисерові: "У мене нема текстів!!!". Режисер: "Нічого не можемо зробити!". І одразу пішла початкова шапка новин (найдовші 20 секунд у моєму житті :)). За ці 20 секунд я прокрутила в голові весь випуск: перша начитка, у ВР виносять голосувати 4 законопроекти. Назви, звісно, з голови не скажу, але чого стосуються – розповім. Далі включення з-під Верховної Ради – нормально. Далі дві чи три міжнародні начитки – їх можу розповісти, але в останній – про кандидатів у президенти якоїсь далекої від мене країни – я не пам’ятаю прізвищ. Домовлюся з режисером і останню начитку не дамо – вирішила я за все ті ж 20 секунд :)

І тут я бачу під столом тексти попереднього свого випуску, ДИВОМ залишені мною, бо зазвичай я після випуску все своє зі студії забираю. В останню секунду хапаю ці аркуші, вітаюся і починаю читати оту начитку про законопроекти. У процесі раптом бачу редактора, яка йде з новими текстами. Простягаю руку, аби вона подала мені нові тексти через стіл. Редактор чомусь обходить стіл, підходить до мене, заглядає в тексти і каже: Іннусю, я тобі поправила цю начитку! Я відриваю очі від аркуша і тихо кажу: "Ми в ефірі". У редактора змінюється вираз обличчя, вона сповзає з-за столу і навшпиньки йде. Трохи врятувало нас те, що відео було намонтовано багато, і весь час, доки редактор була коло мене, режисери тримали картинку :)

Відтоді я сама роздруковую тексти і, м’яко кажучи, невпевнено почуваюся, якщо раптом у мене нема випуску на папері :)