Біографію свою писати дуже легко і дуже складно. Якщо "у називному відмінку" – Київ, школа, університет, Київське телебачення (пізніше – Перший Національний), факультет журналістики (пізніше – Інститут журналістики), кафедра телебачення та радіомовлення. А за цими словами – 55 років, упродовж яких у моєму дорослому житті було (і, на щастя, є) телебачення.
Дивно, а комусь може і смішно, – не знаю, скільки мені років, бо вказане в паспортині вважаю якоюсь незрозумілою помилкою. Чому таке відчуття? Не знаю, але дякую за це батькам, родині – мудрий чоловік, який усі "мінуси" професії сприймав як належне, турботлива, розумна донька, онук, – не знаю, ким стане, але переконана, що він – чесна, порядна і на свій студентський вік розумна людина. І є ще один чинник – телебачення.
Після закінчення університету мріяла про газету, а потрапила на Київську студію. І тоді телебачення мене буквально заворожило. Вела передачі для дітей і молоді у прямому ефірі, через роки – "Надвечір’я" знову у прямому ефірі, а коли почали записувати, то в режимі живого ТБ. Лише прямий ефір може дати дивовижне відчуття безпосереднього спілкування з глядачем, і це залишається на все професійне життя.
Між ТБ моєї молодості (передачі для дітей і молоді) і ТБ, можна сказати, зрілості ("Надвечір’я") був факультет журналістики, де я викладала. І тоді для мене найважливішим було зацікавити студентів багатогранністю самовияву в телевізійній творчості та навчити хоча б основ телевізійної журналістики. І тепер радію, коли бачу на численних телеканалах колишніх студентів…
Уже з роками, згадуючи минуле, зрозуміла, що доля подарувала мені не просто телебачення, а й причетність до багатьох подій і явищ, розповідаючи про які, треба вживати слово "вперше". Коли це зрозуміла, була не просто здивована, – вражена. Але так чи інакше… 60-ті роки – була в ефірі першою журналісткою з фаховою освітою. Вела першу розважальну молодіжну програму "Інтерклуб", була однією з ведучих першого телевізійного мосту Київ – Москва (на ті часи – унікальна подія).
60-ті – 70-ті роки – була причетна до створення першої кафедри телебачення і радіомовлення в Україні, до написання перших програм, планів зі спеціалізації "телевізійна журналістика"; захистила дисертацію, де вперше досліджувалося ТБ України як єдина система ТБ Києва (на ті часи – Республіканського ТБ) і 16 наявних тоді телестудій. Віднайшла і вперше оприлюднила не лише факт існування, а й особливості функціонування телебачення в Києві у 1939-1941 роках.
І, нарешті, у 90-х створила авторський проект програми для літніх людей "Надвечір’я", яка існує вже 26 років, і аналогів якої не було на телебаченні й у радянські, й у пізніші часи.
І ще (це теж біографія) – телебачення подарувало мені і друзів, які поруч ще з 60-х років, і сьогоднішніх колег – журналістів, режисерів, операторів, які розуміють складність буття ведучої на екрані й уміють підставляти плече. Та інакше й не може бути, бо ТБ – колективна робота, колективна творчість.
І, як висновок до "біографічної довідки": доля мені усміхнулась. Телебачення – то моє життя.
Так писала про себе Тамара Володимирівна Щербатюк. 15 травня 2015 року незмінної ведучої "Надвечір’я" не стало…
