Денис Зерченко - Ведучі - Перший канал
:
Денис Зерченко

Денис Зерченко

Народився 7 липня 1977 року в Черкасах. Під щасливими сімками як почав свою кар’єру, так і продовжив на Суспільному.

Уже в сім зацікавився журналістикою, сам робив домашню газету, витрачаючи на це весь запас паперу й клею у квартирі. Отак і «приклеївся» до цієї професії. У чотирнадцять ризикнув почати писати професійно. Улаштувався позаштатним кореспондентом до редакції однієї із черкаських газет, висвітлював різні теми.

Однак спортивна тематика в публікаціях домінувала. Спорт — сила, і вона затьмарила всі інші вподобання. Але хіба могло бути інакше, якщо з дитинства фанатів від різних видів спорту, вимикав удома звук коментаторів під час телетрансляцій і коментував замість них. Ну й мріяв, що колись робитиму це на телебаченні. Саме коментування зрештою підштовхнуло переїхати із Черкас до Києва.

У п’ятнадцять років зробив перший виїзний репортаж. Як виїзний — моя стаття про Олімпіаду виїхала в напрямку Кропивницького. Її опублікували в місцевій спортивній газеті. Надіслали тоді мені додому примірник газети з подякою і пропозицією співпрацювати. Уявляєте, як пишався собою той п’ятнадцятирічний черкаський підліток?!

Я справді співпрацював. Проте не з тією газетою, а з журналістикою. Так продовжив, що вже двадцять два роки не змінюю теми — і працюю саме в спортивній журналістиці. Хоч як умовляли мене перейти до політичного напряму — навідріз «ні». Аби не марудитися політикою. Бо спорт, повірте, це найчистіше, найкрасивіше, що може бути. Спілкування з атлетами, перегляд спортивних подій заряджають мене неймовірною енергією, і нічого іншого собі не хочу. Я такий творчий «вампір», який усмоктує в себе цю чемпіонську енергетику спорту й завдяки цьому не старіє. Програма, яку веду в ефірі UA: ПЕРШИЙ, не старішає. У нас завжди все нове. Бо ми новини. Мій улюблений жанр.

Попрацював трохи в Черкасах у газеті, на радіо й телебаченні, коментував волейбольні та футбольні матчі місцевих команд, однак 2001-го вирішив піти на підвищення — улаштуватися на роботу в столиці.

Приїхав до Києва — але всі місця зайняті. Надибав на сайті оголошень лише одну вакансію ведучого спортивних новин на всеукраїнському телеканалі, проте тій вакансії було вже кілька місяців. Тож подзвонив радше для годиться, без жодної надії. Узяв слухавку редактор і сказав, що людину вже взяли. Однак під час розмови з’ясувалося, що цей редактор сам із Черкас, чув моє коментування футболу на місцевому телебаченні й сказав тоді доленосну фразу: «Добре, приходь, просто тебе послухаємо».

Урешті це «прослуховування» дорого коштувало тій іншій людині, яку вже ніби взяли. За результатами кастингу й випробувального терміну, як у футболі, відбулася заміна — і посаду отримав я.

Пропрацював на тому телеканалі шістнадцять років, зробив тисячі сюжетів, були сотні безсонних ночей під час десятків проєктів, в основному присвячених Олімпійським іграм, чемпіонатам світу та Європи. Десятки різних нагород.

Проте в одному впевнений і дотримуюся цього завжди: якщо вже взявся за щось, то роби це якісно. Емоція глядача під час ефіру й можливість розповісти йому те, чого він не знає, а ще й розповісти першим — це для мене найвища нагорода в роботі.

У 2017-му прийшов на Суспільне. Реалізувалася ще одна сімка мого життя. За цей час вів новини, працював під час Олімпіади ведучим у студії, вів новини, коментував змагання зі скелетону, вів новини... Зрозуміло, що найбільше люблю робити в журналістиці: новини, новини й ще раз новини — у будь-якій іпостасі. Інформувати людей, дивувати та підносити їхній настрій.

Умикайте Суспільне — і дивіться новини спорту вдень та увечері. Розкажу вам значно цікавіші історії — про героїв спорту та їхні великі звитяги. Це варте того, щоб послухати!