:
ТО спортивних програм 15 років!

ТО спортивних програм 15 років!

29 листопада 2010

15 років найексклюзивніших висвітлень олімпіад і трансляцій чемпіонатів, 15 років найпрофесійніших коментарів та новин із перших вуст, 15 років голів, олімпійських медалей, золотих м’ячів та світових рекордів. З початку свого існування творче об’єднання спортивних програм Національної телекомпанії України вже 15 років творить спорт для телеглядачів. До медійного штабу "спортсменів" Першого Національного відкриває двері Валерій Костінов – один з першопрохідців української спортивної журналістики.

Від виробництва до творчості

Зі створенням Національної телекомпанії України в ній з’явилося творчо-виробниче об’єднання "Спорт" – таку назву мала обитель спортивної журналістики в новоствореній Національній телекомпанії України. Тоді, указом від 4 грудня 1995 року його першим керівником був призначений Валерій Костінов – багаторазовий чемпіон та рекордсмен у радіотехнічному спорті в минулому, в майбутньому – голос усіх Олімпіад, один з творців та наставників української школи спортивної журналістики.
1994 року, від зимової Олімпіади в Ліллехаммері, НТКУ як член Європейської мовної спілки отримала ексклюзивні права на трансляцію літніх і зимових олімпійських ігор та на трансляцію чемпіонатів, Кубків світу і Європи з олімпійських та не олімпійських видів спорту.

Літня олімпіада в Атланті 1996 року – була першою, висвітленою НТКУ. Українські журналісти, які залучалися до роботи на олімпіадах тільки в складі творчого об’єднання колишнього Центрального телебачення та всесоюзного радіо, вперше самостійною творчою одиницею  проводили трансляцію змагань.

Після Атланти не проминало жодної олімпіади, не висвітленої спортивними журналістами Першого Національного. Очолюючи  редакцію олімпійських програм і трансляцій та займаючи посаду координатора з творчих питань, Валерій Костінов був незмінним коментатором зимових олімпіад в Нагано,  Солт-Лейк-Сіті, Турині, Ванкувері;  літніх – у Сіднеї, Афінах, Пекіні.

Сьогодні  колектив ТО "Спорт" вже готується до чергового відповідального екзамену – Ігор ювілейної XXХ зимової Олімпіади в Лондоні 2012 року.

Пам’ятаєте, з чого все починалося?

Я прийшов у телевізійну спортивну журналістику саме зі спорту. Хоча в спортивній журналістиці взагалі я з 1965-го, тобто вже 45 років.

Це було у 1980-му році, ми висвітлювали Олімпіаду в Москві. Тоді в Держтелерадіо УРСР була головна об’єднана редакція спортивних програм радіо і телебачення, де я був заступником головного редактора. По трьох роках роботи там, мене призначили головним редактором телепрограм Києва та області. А коли було створено творчо-виробниче об’єднання "Спорт", мені запропонували повернутися в спортивну журналістику, і після дванадцятирічної перерви я знову став коментувати спортивні змагання. Адже об’єднання було створено напередодні 26-их Олімпійських ігор у Атланті. Але  одразу ж після Олімпіади, в січні 1997 року, відбулася зміна структур НТКУ, нас об’єднали Українськими телевізійними новинами.

Потім ми були і спортивним відділом, і редакцією спортивних програм, і редакцією спортивних трансляцій. Зрештою, прийшли до ТО "Спорт", де у 2002 році за моєю ініціативою була створена редакція олімпійських програм і трансляцій.

Як змінився формат ТО "Спорт" за ці роки? Чи з’явилися нові механізми у створенні телепродукту?

На телебаченні головні механізми – це насамперед технічне обладнання і професійність журналістів. Щодо останнього, то тут немає жодних проблем, а питання оновлення технічного забезпечення зараз вирішує наше керівництво.

На всіх олімпіадах ви коментуєте змагання з гімнастики, спортивно-стрілецький спорт, а також лижні види спорту: перегони, стрибки з трампліну і лижне двоборство. Чим зумовлений саме такий вибір?

Я сам займався цими видами спорту. Гімнастикою – ще в школі, на рівні фізкультури; також з дитинства ходив на лижах, стрибав з трампліна, що був на Республіканському стадіоні. Я також маю багато друзів серед відомих гімнастів. З покійним Борисом  Анфіяновичем Рахліним ми разом коментували  Олімпійські ігри у Сіднеї та Атланті. Це багаторазовий олімпійський чемпіон, здобув тринадцять олімпійських медалей, із них сім – золотих.  Був моїм колегою на Олімпійських іграх у Пекіні і Богдан Макуц.

Отже, коли ми визначалися, хто має бажання коментувати той чи інший вид спорту, то я обрав саме ці.

В журналістиці як у спорті

Колектив ТО спортивних прогрпм – справжня олімпійська команда. Тут є свої тренери і молоді, але дуже талановиті спортсмени-початківці. У "геронтологічному відділі", як шуткуючи називає наставників молодь, працюють "ветерани" спортивної журналістики: коментатори Валерій Костінов, Сергій Савелій, Володимир Кардаш та Сергій Дерепа, режисери Олена Павлюк і Тетяна Рашевська. Всі вони починали ще з об’єднаної спортивної редакції на Хрещатику. Чимало людей прийшли до журналістики зі спорту: Володимир Кардаш та Сергій Дерепа – з футболу (обидва закінчили школу київського "Динамо"), Дмитро Лазуткін займається східними єдиноборствами. Валерій Костінов готує собі зміну  як голова династії – у його родині дев’ять спортивних журналістів, та як викладач Інституту журналістики: він випустив уже шість поколінь студентів. 95% спортивних коментаторів на телеканалах України – вихованці НТКУ. Зокрема, це футбольні коментатори – Ігор Циганик, Віктор Васько, Олександр Левитський та Олександр Мащенко.

Ви "вирощуєте" майбутніх журналістів.  Які якості ви їм прищеплюєте перш за все?

По-перше, журналіст має досконало знати не лише вид спорту, на якому спеціалізується.

Але, на олімпіаді наприклад, крім двох-трьох видів, що їх обирає коментатор, він ще має коментувати щоденники змагань. А там – будь-які види спорту. Адже кожна країна-організатор прагне додати свій національний вид спорту. Наприклад, під час олімпійських ігор у Нагано до списку було включено кьорлінг. Ніхто й не знав про такий вид спорту! В Лондоні популярним є гольф. З Олімпіади 2016 року у Ріо-де-Жанейро почнуть започатковувати як олімпійський вид спорту регбі. Потрібно тримати в голові повну інформацію про все це, навіть про те, що тільки з’являється або набирає популярності.

За можливості, потрібно підтримувати зв’язки із спортивними федераціями, їздити з ними на змагання. Я, наприклад, їжджу з лижниками на всі чемпіонати світу. Це допомагає бути в курсі специфіки спорту.

І коли ти компетентний у різних видах спорту, тільки тоді ти можеш написати якісний матеріал – і тридцятисекундний сюжет до інформаційної програми, і тригодинний репортаж зі змагань.

Відкриваєте учням таємниці професійного коментування змагань?

Я завжди кажу, що в телевізійному ефірі своя специфіка. Якщо берешся коментувати, то маєш "читати» гру, а не розповідати, хто там за ким біжить, б’є правою ногою чи лівою. Все це глядач бачить. Коментатор має миттєво оцінювати ситуацію на полі і бачити важливі деталі малюнку гри. Інша справа – робота разом із фахівцем. Він доповнює коментатора, адже якісь елементи та правила  постійно змінюються, а деякі суто професіональні особливості може побачити лише фахівець.

Журналістика, як і спорт – непередбачувана професія. Кожної миті може статися щось незаплановане. До чого має бути готовий спортивний тележурналіст?

До усього. Важлива уважність, швидка реакція і обізнаність. На олімпійських іграх стається таке, що коментуєш і раптом зникає звук. І тоді мій колега має швидко підхопити і працювати за мене кілька хвилин, а то й цілий репортаж.
Ваші студенти практикуються у ТО спортивних програм?

Так, звичайно. Коли ми транслюємо олімпійські ігри, чемпіонати світу та Європи, я запрошую їх на практику.

Вони звичайно ж стежать за вашою роботою. Чи критикували колись вас чи ваших колег?

Часто. Але ж казати легко – я не те сказав, не так себе повів. Мої студенти мають нагоду ставити які завгодно питання і отримувати на них відповіді. Цей конструктивний діалог теж вносить елементи практики в навчання.

Ігри емоцій vs олімпійський спокій

Спорт потребує сильного характеру, виважених рішень та сталевого спокою. Але в той же час перемоги і поразки, рекорди та курйози, переліт м’яча з одної половини поля на іншу – все це вибухає такою кількістю емоцій, що вони пробивають й стіни коментаторської кабінки, як би далеко вона не розміщувалася від епіцентру спортивних подій. Та головне завдання журналіста – професійно і повно "прочитати" для глядачів змагання. Емоціям тут не місце, вважає Валерій Костінов. Емоції – для вболівальників, не для коментатора.

Зараз на телебаченні існує чимало програм, що акцентують емоційне сприйняття спорту. Та й чимало спортивних журналістів відомі далеко не безпристрасною манерою коментування. Емоції та спорт – поєднувані речі?

Емоційність має бути там, де вона доречна: останні хвилини матчу, напруга пристрастей, доленосний гол. А протягом всієї гри, особливо якщо все йде до нульової нічиєї, то які там емоції?

Головне спокійно, якісно вести коментар. Щоб професіоналу, який дивиться це змагання, теж було цікаво.

Можливо емоції – це те, що потребують зараз глядачі?

Якби вони точно знали чого вони хочуть! В Інтернеті зараз можна всього начитатись. Найчастіше вони все ж прагнуть якісного, професійного коментування.

Що б ви, як заслужений "спортсмен" НТКУ, порадили вболівальникам?

Частіше дивіться Перший Національний. Ми розвиваємося, щоб якомога професійніше та повніше висвітлювати ваші улюблені спортивні події. Спорт тут створюється лише для вас.

Перший Національний щиро вітає творче об’єднання спортивних програм з ювілеєм! Бажаємо вам, наші телевізійні спортсмени, марафонської витримки, бійцівських сил та баскетбольних висот! Віримо у те, що ваші професійні здобутки варті тисяч олімпійських медалей, Кубків світу, золотих м’ячів та справжнього чемпіонського визнання!

Читайте також: