Як тебе не любити?

У його родині не було жодного музиканта. Однак композитор Ігор Шамо був обдарований грандіозним талантом і тонким музичним чуттям, що стало запорукою визнання та слави – багато з його пісень вважаються народними. Навіть мама музиканта розповідала, що першим словом, яке він вимовив, було слово "пісня".

21 лютого Ігорю Наумовичу Шамо – українському композиторові, автору мелодії знаменитої пісні "Києве мій" виповнилося б 90 років. До ювілею музиканта – у цей же день о 21:40 – Перший Національний покаже фільм Юлі Лазаревської "Ігор Шамо. Постлюдія".

З легкої руки маестро з'явилося на світ понад 300 пісень, три симфонії, два фортепіанні концерти, музика до 40 кінофільмів. Не існувало жодного музичного жанру, який би не підкорився Ігорю Шамо. 

Про багатогранні таланти композитора, окрім написання музики, несподівані режисерські рішення, а також його музичний твір, який так ніколи й не отримав сценічного втілення – в інтерв'ю з режисером, автором сценарію і художником фільму "Ігор Шамо. Постлюдія" Юлією Лазаревською.

Юлю, як з'явилася ідея створення фільму про Ігоря Шамо?

З 2003 по 2005 роки я працювала над документальним серіалом "Пісні серця", до якого увійшли біографії 10 найвідоміших українських пісень, написаних у період 1950-70 рр. У цей список увійшли пісні, які в Україні практично стали народними – "Рідна мати моя", "Червона рута", "Чорнобривці" та інші. І звичайно, в цей список увійшла пісня "Києве мій", музику до якої написав Ігор Шамо на слова Дмитра Луценка. З часу першого виконання пісні пройшло більше 50 років. Мелодія пісні звучала донедавна і на Майдані Незалежності, і на Михайлівській площі, а про автора забули. На зйомки фільму "Києве мій" ми запросили дочку композитора Тамару Шамо. Ми зустрілися через багато років і знову подружилися. І з тих пір 10 років мріяли про великий фільмі про Ігоря Шамо. Нас дуже зблизили спільні спогади про батьків. Наші сім'ї довго дружили "домами". У тісній компанії було три Люсі – Людмила Петрівна Шамо, Людмила Чернишова-Небера, і моя мама Люся Лазаревська. З цього приводу часто писалися жартівливі вірші і урочисто підносилися до різних святкових дат. Усі свята, дні народження відзначалися з розмахом – усі три Люсі були чудовими господинями і пригощали неймовірними смаколиками. Пам'ятаю молодих, красивих, щирих, дотепних людей. Багато жартували, співали, звичайно, в першу чергу пісні Шамо. Мій тато, власник красивого голосу, дуже любив пісні Ігоря Наумовича. Пам'ятаю, рідкісну зараз, атмосферу спілкування інтелігентних людей. Скільки питань я могла б поставити Ігорю Наумовичу, скільки отримати доброзичливих і розумних порад... Не встигла. Він рано пішов. Напевно, ще й тому зняти фільм про Ігоря Шамо було моїм якимось душевним обов'язком.

Яким Вам запам'ятався Ігор Наумович? Що привабливого було в його особистості, крім геніального композиторського таланту?

Скромність і гідність – ось риси, які я згадую першими. Яскравий, чарівний... і майже сором'язливий. Блискучий піаніст, він набирав абсолютної впевненості за роялем. Тут він був бог і цар. Одна з героїнь мого фільму згадує, що де б Шамо не з'являвся, він одразу очима шукав інструмент-рояль, піаніно, акордеон... Він мав феноменальну пам'ять і без нот віртуозно грав класичні твори, джазові, і в той же час легко читав з аркуша твори будь складності. Цією його рисою і його завжди доброзичливим ставленням користувалися його сучасники композитори. Справа в тому, що в ті часи існувала худрада, яка обирала нові твори до видання і до запису у фонди. Від худради залежав і гонорар композиторів. Як відомо, далеко не всі композитори володіли інструментом і частенько зверталися до Ігоря Наумовича з проханнями уявити черговий шедевр на худраді. Шамо ніколи не відмовляв, і твори приймалися худрадою прихильно.

Ігор Наумович володів приголомшливим тонким почуттям гумору, любив розіграші, малював дружні шаржі на друзів, і створював блискучі музичні пародії. Імпровізуючи, він легко знаходив першоджерело музичної фрази, переходячи від сучасної пісні до Баха, від романсу до Моцарта...

Я згадую, наскільки Ігор Наумович був відданий своїй дружині. Якщо Люся занедужувала – це була трагедія, він від неї не відходив. Він не міг працювати, якщо Люсі не було вдома. Відданість і вірність. Як тоді говорили, порядна людина. І ніяких нападів геніальності, хоча підстави були.

А як Вам вдалося відтворити історію життя Ігоря Наумовича? Які джерела Ви використали, крім власних спогадів?

Мої особисті спогади залишилися за кадром. У фільмі існують дві паралельні лінії. Друзі і родичі Шамо згадують про його життя у спільній розмові. Зйомки проходили в Німеччині, де зараз живе сім'я Шамо. У Києві в Мистецькому арсеналі ми зняли репетиції хорів і постановочні сцени. Зберігся великий сімейний фотоархів і зовсім трохи кіноархівних матеріалів. Решту ми придумали.

Що саме Ви придумали? Якийсь оригінальний режисерський хід?

Ми ініціювали виконання і відповідно сценічне втілення фрагментів хор-опери Ігоря Шамо "Ятранські гри", яка за довгий час свого існування не отримала сценічного втілення. Ігор Наумович був першовідкривачем цього музичного жанру. Пізніше з'явилися фольк-опери Євгена Станковича та Леся Дичко. Масштабний твір Шамо складається з 30-ти хорових номерів і вражає багатством і яскравістю звучання. Дивно, що композитор не звертався до автентичного фольклорного матеріалу. Його підсвідомість, уява творця підказала незвичайні авангардні рішення. Він, начебто підняв пласти прамузики. Ми вибрали три хори з цього унікального твору і студентські хори спеціально для фільму їх вивчили і виконали. Ми записали ці хори у професійних умовах у Будинку звукозапису. Для мене, як для художника, було особливо важливим візуальне рішення – сценографія, локація, костюми... Чудовий оператор Микола Мандрич підтримував і втілював усі, немислимі для документального фільму ідеї.Ще один сюрприз фільму – це анімація. Ігор Наумович чудесно малював, малюнків збереглося небагато, але вони всі дуже дотепні й талановиті. Маленький мультфільм під "Веснянку" – фортепіанну п'єсу Шамо, оживив малюнки. Природно, у фільмі багато музики і для кожного твору ми шукали власне образотворче рішення.

Як Ви вибирали назву для фільму? Чому саме "Постлюдія"?

Перший варіант назви – "Фантастичний марш" – так називався написаний Ігорем Шамо марш, з яким він вступив до консерваторії після повернення з фронту. Тамара, якимось дивом знайшла ноти в архіві композитора. Ноти передали до Києва, показували виконавцям, але... ніхто на зміг їх зіграти. Надскладний твір. І я відмовилася від цієї "неозвученої" ідеї. Про Ігоря Шамо не було знято жодного фільму, тому я вирішила, що ім'я в заголовку обов'язкове. Постлюдія – буквально означає "після гри". Ми продовжуємо, згадуючи.

Читайте також: