Ми любимо життя! - UA: Перший
:
Ми любимо життя!

Ми любимо життя!

09 квітня 2015

Про низку соціальних відеороликів, що ввійшли до телевізійного проекту "Ми любимо життя!", говорили на прес-конференції "Колишні жертви нацизму через 70 років після закінчення війни та заходи німецьких урядових організацій до річниці завершення Другої світової" сьогодні, 9 квітня. Ці ролики Перший покаже в ефірі вже 11 квітня, коли весь світ відзначає Міжнародний день визволення в’язнів фашистських концтаборів.

Проект "Ми любимо життя!" присвячений людям, які стали жертвами нацизму і змогли вижити в тих нелюдських умовах. Сьогодні вони розповідають про те, звідки брали сили, щоб пережити випробування, та про свої сподівання на майбутнє.

"Людей, які стали героями цих відеороликів, якщо і згадують, то в кращому випадку лише 9 травня. Такий продукт, мабуть, мало зацікавив би комерційні телеканали, але для суспільного мовника це саме те, що має бути ефірі. Ці відеоролики хоч і короткі, але, як на мене – повноцінні фільмі як за професійним рівнем їх виконання, так і за актуальністю й важливістю. Показуватимемо ми їх з 11 квітня по 9 травня у вечірньому прайм-таймі з повтором у будні", – говорить директор дирекції програм Національної телекомпанії України Наталія Завертана.

У відеороликах проекту "Ми любимо життя!" десять героїв розповідають, як пережите вплинуло на все їхнє подальше життя, і чому дехто з них приховував факт перебування у концтаборах. А ще розказують, що допомогло їм вижити, і головне – що вважають найголовнішим у житті. Які цінності та поради вони дають сьогодні молодому поколінню? Про все це вони розкажуть, не приховуючи своїх емоцій та почуттів.

Проект втілено у співпраці з німецьким Фондом "Пам’ять, відповідальність та майбутнє", який з 2009 року здійснює програму "Місце зустрічі: діалог". Про те, як виникла ідея створення проекту, та хто став його героями, розповіла PR-координатор програми Леся Харченко.

Як виникла ідея створення проекту "Ми любимо життя!"?

Ми хотіли відійти від радянської традиції, коли до річниці закінчення Другої світової показували традиційні історії переможців, ветеранів. Ми хотіли показати інших людей – жертв війни. Йдеться про колишніх в’язнів концтаборів, гетто, примусових працівників. Ще недавно, за радянських часів, їх вважали "ворогами народу". Дехто з них потрапив після німецьких таборів у радянські, і майже всі вони мовчали про своє минуле. Так ці люди й залишилися на узбіччі суспільної пам’яті про війну. А їм є що сказати, і їх живе досить багато в Україні. Згідно з нещодавніми опитуваннями – близько 200 тисяч.

Яка головна мета проекту?

Уже 70 років по війні, але її жертви й сьогодні потребують уваги суспільства. Більшість із них живе у складних умовах. Вони, згідно із тими ж опитуваннями, менше, ніж інші літні люди, оточені увагою й турботою довколишніх. У них є потреба говорити про пережите. Але чи не більшою є потреба нашого суспільства у чесній розмові про війну? Тим більше сьогодні, коли події на Сході України у всіх героїв наших роликів асоціюються з подіями їхнього дитинства.

Що побачить глядач у роликах?

В ефірі Першого вийде 10 роликів хронометражем по одній хвилині, кожен з яких присвячений одній людині. Це людина, яка постраждала під час війни. Вона розповідає про те, що їй допомогло вижити, а також про свої сподівання на майбутнє.

Де і як Ви знаходили героїв?

Усі наші герої – це учасники проектів програми Німецького фонду під назвою "Місце зустрічі: діалог". Вони представляють різні регіони України і належать до різних категорій жертв війни. Серед них є в’язні концтаборів, гетто, примусові працівники, діти, які були учасниками партизанських загонів. Але всі ці люди дуже цікаві.

Певно, героям було не просто згадувати такі страшні сторінки свого життя. Як Вам вдалося знайти контакт з ними, щоб вони розповіли про сокровенне?

У роликах немає нічого страшного: там є короткі репліки героїв про те, звідки вони брали силу пережити ті часи, про майбутнє. І лише наприкінці глядач дізнається, що ця людина пережила під час війни, де саме вона була.

Взагалі усі герої залюбки розповідали про своє життя. У них є потреба говорити про це. Крім того, це певна місія. Як казав один із них, поляк Франц Карлович Бржезицький із Житомира, який був в’язнем концтабору Майданек, а після повернення на батьківщину отримав 10 років радянських таборів: "У таборі ми з побратимами заприсягнулися до кінця життя розповідати про те, що ми пережили, розповідати чисту правду". Францу Карловичу вже 91 рік, але він залишається вірним своїй присязі.

Які головні життєві настанови давали герої проекту молоді?

Бути людиною. Бути людиною. Допомагати ближньому. І ніколи не полишати надії.

Читайте також: