:
Юрій Макаров – інтелігентний шарм української журналістики 

Юрій Макаров – інтелігентний шарм української журналістики 

24 квітня 2015

Відомий телеведучий, автор багатьох телевізійних проектів, кінодокументаліст, письменник і справжній джентльмен Юрій Макаров уособлює інтелектуальне телебачення. У його кар’єрі були злети та падіння, щасливі збіги обставин та прикрощі, слава й забуття, та все це жодним чином не вплинуло на його самосприйняття і реалістичний погляд на дійсність. Уже кілька десятиліть люди довіряють його думці, яка завжди виділяється виваженістю і мудрістю. Нині Юрій Макаров – співавтор та ведучий програми "Війна і мир" на Першому. А ще – пише: готує до видання нову, четверту книгу…

Про те, як у його життя ввійшло телебачення, як змінився український глядач за два десятиріччя і чи зможе інтернет "вбити" телевізор, Юрій Макаров розповів в інтерв’ю.

Пане Юрію, розкажіть як Ви стали телеведучим? Це була мрія дитинства чи збіг обставин?

Це був повний і абсолютно випадковий збіг обставин. Спочатку я потрапив до редакції Радіотелеграфного агентства України. Що я там робив – незрозуміло, але тим не менше занесло. Потім мене так само випадково занесло на "Київнаукфільм". Між цим трапилося ще кілька важливих подій. Наприклад, я подивився італійський серіал 70-х років "Леонардо" про життя Леонардо да Вінчі. Це був історичний костюмований серіал-реконструкція у декораціях XV століття. Окрім головного героя Леонардо там був ведучий у сучасному костюмі, який раптом з’являвся серед усіх тих історичних особистостей і говорив на камеру якийсь текст. Уже постфактум я розумію, що мене тоді це сильно вразило. І потім, коли я потрапив до "Київнаукфільму", вирішив зняти щось подібне. Це мав бути такий собі науково-популярний фільм про еволюцію українського орнаменту. Я його зняв і зараз мені за нього не соромно. На роль ведучого планував взяти професійного актора. Більше за все мені хотілося бачити у кадрі Богдана Ступку. Але тоді Богдан Сильвестрович був зайнятий, і я не міг знайти нікого іншого, хто б відповідав вимогам. Тож мені самому довелося стати у кадр і вперше на собі відчути, що це таке. Тому моя кар’єра телеведучого – це сума випадковостей, без кожної з яких не склався би пазл. І ще одне: дуже вплинув Олександр Роднянський, він же "Льоша". Коли тільки створювався телеканал 1+1, йому потрібні були люди, на яких можна покластися, незалежно від того, вміли чи не вміли вони щось робити. Звісно, це був напіваматорський підхід, тому в якомусь сенсі історія 1+1 – це аматорський підхід у чистому вигляді.

Тобто Ви стояли біля витоків телебачення, коли разом з Олександром Роднянським починали робити "плюси"?

В якомусь сенсі так. Хоча будемо справедливими – в СРСР було якесь телебачення, і іноді там навіть відбувалося щось цікаве. Створення 1+1 – це 1995 рік. До цього моменту на українському ТБ вже існували інші канали – ТЕТ, ICTV, СТБ. Тобто щось увесь час відбувалося. Можливо, не було нічого по-справжньому яскравого, як "плюси", тому що "Льоша" сам по собі дуже яскрава особистість і неймовірно талановитий продюсер. Власне, 1+1 – це його авторський проект. З тих пір я зрозумів, крім усього іншого, що в медіа і на телебаченні усе, що добре виходить – це авторський проект. Звісно, необхідні інвестиції, потрібна технічна і організаційна база, але все одно – якщо немає біля керма якогось божевільного, шаленого керівника, то нічого не вийде. Це стосується не лише нас: не було б Теда Тернера – не існувало б CNN.

Які зміни на українському телебаченні відбулися за останні 20 років?

По-перше, 20 років тому багато чого ми робили вперше й по-аматорськи. Сьогодні ж, якщо поставити собі за мету зробити щось професійне, то вже існує налагоджений технологічний процес. По-друге, що на мій погляд більш важливо – тодішнє телебачення не було жанрово визначеним. І тому телеканал, який прийнято називати general audience (загальна аудиторія), тоді об’єднував у собі риси і розважального, і інформаційного, і пізнавального телебачення – такий собі усе-в-одному. Те телебачення, яке є зараз – жанрово визначене. У нас є розважальне телебачення у чистому вигляді (1+1, СТБ, ICTV тощо), у нас є кілька інформаційних телеканалів (24, 5 канал, News One) і, власне, Перший, який можна вважати достатньо наближеним до суспільного мовлення.

А як змінювався український телеглядач від 90-х до сьогодення? Ви помічаєте якісь кардинальні розбіжності?

Глядач – це перше, що суттєво змінилося. Тобто вже немає ні необхідності, ні можливості винаходити велосипед – ми приречені діяти за правилами. У цьому, звісно, є момент певного розчарування, але в цілому це дуже добре. Змінилося й те, що раніше глядач не був сегментований. Ну і ще одна суттєва зміна –20 років тому телевізор дивилися всі, бо це був найбільш важливий з усіх можливих засобів комунікації. Сьогодні це не так – серед наших знайомих сила-силенна людей, які або взагалі не мають телевізора, або які, як я, не мають кабельного телебачення.

Тобто можна сказати, що телебачення поступово програє інтернету і може зникнути, як це зараз відбувається з друкованими виданнями?

Не зовсім так. Я вважаю, що у телебачення трохи звузяться функції, але воно не зникне. Так само, як Kindle не "вбив" друковану книгу, телевізор не "вбив" кіно, інтернет не "вб’є" телебачення. Очевидно, що такий вид дозвілля, коли ти лежиш на канапі і нічого не робиш, а тобі вливають в очі й у вуха якусь інформацію, буде ще довго зберігати свою привабливість. І це нормально.

Розкажіть про свою письменницьку діяльність. Що Вас надихає на написання книжок?

Якщо Ви маєте звичку читати, тим більше художню жанрову літературу, то рано чи пізно вам захочеться самому писати. У молодості я писав, як мені здавалося, серйозну прозу. Природно, що з цього нічого путнього не вийшло. Та й не могло вийти з тієї причини, що в мене не було ані достатньо серйозних думок, ані досвіду, щоб писати серйозну прозу. Але варто було спробувати. Моя перша книга – це чисто жанрова історія без усіляких претензій. Вона якось у той момент прозвучала, але, в першу чергу, через те, що я був людиною з телевізору, медіаперсоною. Тоді у мене було тверезе розуміння того, що це і навіщо. А от другу і третю книги я вже писав з певною претензією на те, що вони мають право претендувати на прозу, хоча б розважальну. Зараз я пишу нову книгу – у мене є герой і сюжет, який я намагаюся вибудувати. Я собі придумав героя, якого логічно буде ставити у різні ситуації, у тому числі і безглузді, і от тепер намагаюсь з усім цим злетіти. Поки що не дуже добре виходить, але якщо все буде добре, то десь у червні я повинен здати текст. Хоча у мене є сильна підозра, що нічого з цього не вийде, але будемо вірити у краще.

Якщо говорити про телевізійні проекти… У яких Ви б ніколи не взяли участь?

Їх достатньо багато. Скоріше за все я не став би зніматися у будь-якому розважальному проекті, в реаліті-шоу. Просто через те, що я не розумію, що мені там робити.

Ви стали легендою українського телебачення. А були часи, коли Ви повністю розчарувалися в цій професії?

Був такий момент… Але це сталося не з моєї волі. Спочатку я думав, що це випадковість, а потім мені дали зрозуміти, що це певна закономірність. Після 2010-го, коли повністю змінилися усі декорації, спочатку зробили так, щоб я звільнився з Першого телеканалу. Потім мене перестали кликати на ефіри та медійні заходи. Мені сказали, що я потрапив до якогось "чорного списку". Як усе було насправді, досі не знаю. Був навіть такий випадок: якось Євген Степаненко пішов на один телеканал з проектом і сказав, що Макаров буде сценаристом. Йому відмовили і сказали, що Макаров у "чорному списку", і його залучати не можна. Мушу сказати, що частково це навіть потішило моє самолюбство, бо я ніколи про себе не думав як про якусь значну медіафігуру, яка вартує того, щоб її спеціально вносили до якихось "чорних списків". А вже після 2014-го мене покликали на Перший телеканал. Але це знову ж таки відбулося через те, про що я вам говорив на самому початку: Перший – це авторський проект. Перший у тому вигляді, в якому ми знаємо його зараз – це Зураб Аласанія і Дар’я Юровська. Якби на чолі телеканалу стояли інші люди, то обрали б, мабуть, замість мене когось іншого. Після цього поступово почали кликати на інші телеканали, брати інтерв’ю. І це повернення було приємним. Я не сильно переймався "забуттям", але є ще момент заробляння на життя. Ви ж знаєте, що чим менше тебе куди-небудь запрошують, тим менше ти заробляєш. І в цьому розумінні це було достатньо болісно. Але з іншого боку я зменшив свої апетити, що певною мірою також корисно. А зараз у мене таке відчуття, що моя особиста історія перебуває на підйомі.

24 квітня 2015-го Юрію Макарову виповнюється 60! Колектив Першого вітає ведучого з ювілеєм!

Читайте також: