Світлана Тарабарова: Для дітей і їхніх батьків навіть участь у нацвідборі на Дитяче Євробачення – це вже дуже статусно

Усі дорослі артисти колись були маленькими артистами. Доросла й успішна співачка Світлана Тарабарова, свого часу теж неодноразово брала участь у дитячих конкурсах, де їй не завжди вдавалося вигравати. Та саме пісенні змагання вона вважає найяскравішими спогадами дитинства. Тепер співачка буде гостею фінального шоу національного відбору на Дитяче Євробачення-2016.

Про те, що вразило артистку під час півфіналу нацвідбору, про національну рису боротися, рівень підготовки юних українських співаків і фаворитів конкурсу, Світлана Тарабарова розповіла в інтерв’ю.

Євробачення для дітей

І для дітей, і для їхніх батьків участь навіть у відборі на Дитяче Євробачення – це вже дуже статусно. Це ніби титул, завдяки якому всі інакше до тебе ставляться. Ти говориш: "Я брав участь або, слава Богу, переміг на Дитячому Євробаченні", і тобі зразу відкриваються, як і в будь-якій професії, нові двері, нові грані. Українці на Дитячому Євробаченні майже завжди посідають перші, другі, треті місця. Наші діти дійсно дуже талановиті, і ми там фаворити, бо є така риса в характері нації – боротися. Зламати нас дуже складно.

Як прийняти поразку

Не знаю. Це дуже боляче. Я сама не люблю програвати. Та важливо зрозуміти, що ти не винен. Може був не підходящий час, можливо не вистрелив образ або пісня. Ну, або буває, що виступив не так добре, як хотілося б чи, навіть, як міг би. Важливо не зупинятися. Конкурси проходять щороку і тому є досить багато можливостей спробувати себе ще, і ще полоскотати свої нерви, втілити амбіції. Це всього лише одна сходинка.

Дитяче Євробачення – сходинка до дорослого

До того ж це так красиво! Діти потрапляють у казку, де гарна сцена, професіонали, круті артисти і гості, які вже стали популярними. Але чесно кажучи, у мене особисто ніколи не було якогось надмірного бажання потрапити на Дитяче Євробачення. Може тому, що воно не було таким популярним, коли я була маленькою. Зараз же до цього конкурсу готуються роками, той, хто не проходить один відбір, наступного року пробує ще раз. Нереально популярний і статусний конкурс. Але в той же час це і гарна школа, така собі школа виживання, бо діти все ж сильно конкурують між собою. Вони активно намагаються вибороти собі місце у фіналі, й іноді роблять це не дуже гарно, що засмучує. У таких випадках я завжди підхожу до батьків і прошу їх звернути увагу на деякі моменти, попрацювати з дитиною. А як на мене, то я б виросла, а потім порвала б усіх на дорослому Євробаченні.

Рівень підготовки

Не так давно мене запросили в журі дитячого конкурсу, і я була просто шокована рівнем підготовки дітей. У кожного така харизма, кожен бездоганно володіє діапазоном, декількома стилями музики. І коли 12-річна дівчинка виходить на сцену і співає не гірше за Біллі Голідей чи Етту Джеймс, то на секунду замислюєшся про те, що: "Господи, ця дитина просто з небес! Хто і що з нею зробив?”. А це талант, талант і обов’язкова щоденна робота. Ці діти, яких я побачила на конкурсі, вони дуже зібрані, підготовлені, вони витримують зйомки до четвертої години ранку, вони не плачуть, не скиглять. Вони знають, чого вони хочуть. І на півфінальному змаганні національного відбору я отримала неймовірні враження саме від рівня підготовки дітей. Я відмітила для себе дуже класний матеріал, постановки і костюми… На конкурси їдуть боротися. І всі учасники, не дивлячись на свій юний вік, чітко це усвідомлюють. Вони знають, що там буде конкурс, буде не тільки красиво все, а будуть конкуренти, і виступити треба на 300%. Діти з України на конкурсах в Європі завжди завойовують перші місця і гран-прі. Це факт.

Фаворити нацвібдору

Є дівчинка і хлопчик. Вони ніби інь і ян. Вони абсолютно різні: він – амбіційний хлопець, який дуже круто співає, і я йому вірю, дивлюсь в його очі, коли він на сцені, і вірю. Важлива складова успіху – енергетика артиста. Дуже значимо, коли співак виходить на сцену і не просто відпрацьовує номер та гарно виконує свою пісню, а проживає те, про що розповідає глядачам. От це про нього, про цього хлопчика. І дівчинка, вона теж має неймовірну енергетику. Усі усміхаються, коли вона виходить на сцену. І для її віку вона дуже технічно справляється зі своєю вокальною композицією. Дуже висока планка. Але насправді мене приємно вразили своїм високим рівнем підготовки всі учасники національного відбору.

Чим здивували учасники нацвідбору

Я відмітила і подякувала всім за таку велику кількість нових гарних пісень про Україну. І не просто таких, де народні мотиви перетворюється в дискотеку, як це часто трапляється, а саме фірмових композицій про країну. Було декілька пісень, де оспівується батьківщина, молодість, нація. І вони при цьому такі мелодійні, такі гарні! От саме це здивувало мене. Те, що багато дітей обирають тематику для конкурсної пісні про свою країну, щоб нести й розповідати це в Європі. Мені це дуже сподобалося. Також відзначила англійську вимову дітей. Дуже важливо, до речі, поїхати в Європу і заспівати так, щоб усі зрозуміли тебе англійською. Треба добре володіти мовою без акценту. А у багатьох дітей на відборі просто ідеальна англійська. Я розумію, що над цим багато працюють, і я дуже вдячна за це.

Дитячі конкурси. За і проти

Можу сказати, що це дуже круто й захопливо. Найбільш яскраві спогади мого дитинства – це, мабуть, якраз конкурси. Часто я не була переможницею, потім працювала над собою, працювала-працювала і стала вигравати перші місця. І це змінило моє життя, дало мені стимул і навчило боротися. Тобто конкурси в дитинстві – це добре. Це загартовує психіку, правда, якщо з тобою правильно працюють батьки і педагоги. Бо є й інший бік медалі. Діти дуже щирі в своїх емоціях і для них програш часом означає кінець світу. Це ми, дорослі, розуміємо, що буде нова перемога і новий шлях. Діти ж часто перестають вірити в себе. Тому дитячий конкурс з одного боку дуже загартовує, а з іншого – потрібно бути дуже обережними, та це, мабуть, більше порада батькам і педагогам. Дитині треба розповісти, що конкурс – лише маленька чергова сходинка. Так я розмовляю з дітьми, коли буваю в журі. Вони часто дуже засмучуються і я йду за лаштунки й говорю: "Ти що, припини, ти молодчина! Але тут і тут дещо треба виправити, потрібно більше репетицій, прислухайся до себе, запиши свій вокал, послухай себе у запису…". І я бачу як дитина після паніки "Все пропало", починає оживати і в її голові з’являється план: "Клас, так, я хочу, я вірю…дякую".

Так як мені колись допомагали, давали поради, як рухатися далі, я їх тепер передаю. Адже вони сформували мене як артиста і музиканта.

Діти надихають писати пісні

Я дуже люблю дітей! До того ж я маю педагогічну освіту, і можу викладати. Чим, до речі, останні кілька років займаюся. У Херсоні, де живе моя родина, моя сестра має школу танців, і ми вирішили відкрити там ще й вокальне відділення. Кожного тижня діти, які там вчаться, слухають класику, джаз – звикають розуміти різну музику. Але фішка в тому, що вони співають мої авторські композиції. От на всіх, мабуть, заходах вони виконують пісню про Херсон, яку я написала кілька років тому, яка вже встигла стати гімном міста.

Пісні для учасників Дитячого Євробачення

До мене з таким проханням зверталися, але це дуже відповідально. І як будь-якій важливій справі цьому треба присвятити шалено багато часу. А я зараз виходжу заміж, записую третій студійний альбом, випускаю 15-й відеокліп… Та якщо хтось дуже наполегливо проситиме про це, то я не проти.

Як Світлана Тарабарова починає свій день

Мій день завжди різний. Кожен ранок обов’язково починається з п’ятнадцяти хвилин йоги, статичних поз. І, прокинувшись, насамперед п’ю воду, вигулюю свою собаку. Так я і просинаюся. Якщо сфотографувати мене, коли я виходжу з під’їзда вранці, якою я виходжу, а потім, якою повертаюся – то це дві різні людини. А далі – сніданок і робота. Життя у мене яскраве і насичене. І навіть коли маю вихідний, то люблю запланувати купу всього. У мене дуже багато хобі. Наприклад, от буквально зараз випустила вже другу колекцію власного бренду одягу. Ще колекціоную етноінструменти, на яких хочу навчитися грати.

Натхнення

Буває, що я сплю до дванадцятої, а іноді встаю в четвертій-п’ятій ранку й сідаю за клавіші писати пісні, бо приходить натхнення. Або навпаки не лягаю спати до четвертої ранку і займаюсь творчістю. В основному вночі це роблю, коли місто спить, телефон мовчить. Сучасні гаджети так сильно відволікають від основної справи. Я, до речі, нещодавно у себе помітила значну залежність від соціальних мереж. Зрозуміла, що п’ятдесят відсотків свого часу я проводжу в фейсбуку, інстаграмі… І, здається, перестала помічати навколо якісь звичайні, класні речі. Тому, усвідомивши це, я припинила займатися інтернет-серфінгом. Тепер я лише веду свої сторінки в соціальних мережах, щоб радувати своїх прихильників, людей, яким дійсно цікаво знати, як я живу. Але розповідаю не про все, я оберігаю свій особистий простір.

Читайте також: