Він був людиною великих відчуттів і небачених компромісів. За своє життя йому, за іронією долі, довелося служити і кесарю, тобто Сталіну, і в той же час Богу. Його професійна сторона бездоганно пафосна, його мораль – інколи непевна і риторична: "Бога немає" – "А може є?". Один Довженко оспівував могутню, непереможну комуністичну стихію. Інший Довженко розвивав високі моральні основи, боровся за них. І цей внутрішній конфлікт переслідував митця все його життя.
Та як би там не було, Олександр Довженко був майстром кіно, роботи якого не залишали байдужими найвибагливіших кінокритиків. Його фільми, на перший погляд зовсім несучасні і не такі технічно досконалі, як нові стрічки, залишаються кращими. І ця сторінка його творчості – одна з найвагоміших в українському кінематографі.
