Окупація України 1941–1944 років – це період війни, який не має права забути жоден. За два місяці після вторгнення німецької групи армій "Південь" на територію України – 20 серпня 1941 року згідно з планом ідейного провідника нацизму Альфреда Розенберга на окупованих землях створюється рейхскомісаріат "Україна". Країну розбивають на шість генеральних округів – "Волинь", "Житомир", "Київ", "Миколаїв", "Таврія", "Дніпропетровськ". У цих округах впроваджується спеціальний режим, відкриваються місця примусового утримання громадян. На папері їх називають "тюрмами" і "таборами", хоча ті, кому дивом вдається звідти втекти, називають їх не інакше як "фабрикою смерті". Мета тих місць – соціальний і національний терор…
Під час Другої світової війни мільйони людей – мирних жителів України загинули на своїй землі, тому що один вважав їх негідними життя, а інший – хотів перемоги за будь-яку ціну. Світ засудив обох. Але чи збагнув, за що засудив? Хіба за сімдесят років методи утримання влади і завойовницьких імперських амбіцій змінилися?! Хіба сміються щастям очі матерів усього світу?! Як і сімдесят років тому матері оплакують смерть своїх дітей – невинних жертв війни…
Фільм "Останній напис" створено на основі записів щоденника шістнадцятирічного Романа Кравченка, котрий під час німецької окупації жив у місті Кременець Тернопільської області, на спогадах жителів окупованої України. Стрічка присвячується усім замученим і невинно убитим під час воєнних дій і військових операцій на планеті Земля.
