14 жовтня 2011, 09:40
Київська старовина. Світ мистецтва
"Никакого особенного малороссийского языка не было, нет и быть не может. Наречие, употребляемое простонародьем, есть тот же русский язык, только испорченный влиянием на него Польши. Общерусский язык так же понятен для малороссов, как и для великороссиян, и даже гораздо понятнее, чем теперь сочиняемый для них некоторыми малороссами так называемый, украинский язык". (Таємне розпорядження міністра внутрішніх справ Російської імперії Петра Валуєва до територіальних цензурних комітетів 18 липня 1863 р.)
Микола Лисенко – багатогранно обдарована особистість – композитор, піаніст-віртуоз, хоровий диригент і фольклорист, фундатор національної мистецької освіти, один із корифеїв українського театру, організатор перших Всеукраїнських громадських об’єднань.
"Я не створений для цього світу, де, щойно вийшовши з дому, ти потрапляєш у суцільне лайно", – зазначав німецький поет і мислитель Ґете.
Як і Йоганн Вольфґанґ фон Ґете, композитор навчався в Лейпцигу. Він знав сім мов, а першою його мовою була французька – адже мама (з дворянського роду Луценків) – випускниця Смольного інституту шляхетних дівчат у Петербурзі. Після скасування кріпацтва, батьки збанкрутіли, і дворянин Микола Лисенко, закінчивши університет Святого Володимира, заробляв на навчання в Лейпцизькій консерваторії, працюючи мировим посередником.
Основною метою його життя було "вивести українську національність з хуторянської обстановки на європейський шлях, представити Україну перед лицем усіх слов’янських братніх народів і європейських мужів у сфері мистецтва".
Лисенко був аристократом за походженням, але головне – він приєднався до справжніх "аристократів духу" – кращих представників творчої інтелігенції всіх часів, увійшовши у вічність музичним символом нації.
Фільм за участю відомого київського скульптора Василя Корчового.