Герої фільму Суспільного — люди, які ще дітьми пережили Голодомор 1932–1933 років. Вони мешканці одного селища міського типу Оржиця що на Полтавщині. Свідків Голодомору залишилось мало, а їхні розповіді — унікальні. У стрічці вони розповідають, як їм вдалося пережити страшну трагедію: чим харчувалися, де ховали їжу. Спеціально для зйомок одна з героїнь назбирала трави біля своєї хати, щоб продемонструвати, що з того можна приготувати.
«Наші герої були дітьми під час Голодомору, але в їхній свідомості назавжди закарбувалося, хто помирав та як помирав, — розповідає режисерка-документалістка фільму Сніжана Потапчук. — Пам’ятають поіменно сусідів, інших дітей, які не вижили. Коли ми завершували знімання, один із героїв раптом каже: «Хочете, я вам скажу, хто забирав у нас зерно?» Ми пішли до нього в кімнату, він дістав список зі столу і почав зачитувати прізвища. Просто уявіть — дитиною він запам’ятав ті прізвища, записав і досі береже».
Кожен герой фільму має власні спогади про ті часи, які разом складають повноцінну картину геноциду українського народу.
«Одному з героїв нашого фільму на момент голоду було 9 років. Його батько привіз із Євпаторії борошно, а мама напекла коржиків. Батько порахував їх та підвісив високо на дереві. Наш герой побачив ті коржики та разом з іншими дітьми зняв їх з дерева й пороздавав. Не всі. Ввечері батько недорахувався їх. Герою нашого фільму було складно згадувати цю ситуацію, тому що батько його побив, дав торбинку та сказав «йти на села» шукати собі кращого життя. І лише мати врятувала його, але на ньому не було живого місця», — згадує одну з історій фільму режисерка-документалістка Сніжана Потапчук.
