Життя післязавтра - UA:Перший
:
Життя післязавтра

Життя післязавтра

Документальна стрічка розповідає про двох ветеранів війни на Донбасі, які попри серйозні травми не зневірилися й надихають своїм прикладом тисячі людей.

Олександр Терещенко — кіборг донецького аеропорту. На війні чоловік утратив обидві руки та одне око. Наразі Олександр є заступником міністра в справах ветеранів України. Вадим Свириденко — медик, який виходив з оточення в Дебальцевому та утратив усі чотири кінцівки. Нині Вадим обіймає посаду уповноваженого Президента України з питань реабілітації учасників бойових дій.

Авторка фільму Євгенія Подобна розповідає, що суспільству потрібно навчитися правильного ставлення до ветеранів:

«У нашому суспільстві існує такий наратив — якщо людина має інвалідність, ми її жаліємо, плачемо й ховаємо вдома. Існує також стереотип, що держава платить тобі мінімальну пенсію, а далі просто забуває про тебе. Це все формує неадекватне ставлення до захисників. Саме тому в нас виникла ідея показати, наскільки це сильні люди й що їх не потрібно жаліти. Навіть без ніг і без рук вони воїни. І воїни не де-юре, а по духу, де-факто. У фільмі ми показуємо, як вони живуть у побуті, що роблять і чого досягли за цей час. Навіть без рук ти можеш чистити зуби, писати книжки й варити каву та бути абсолютно щасливим у сімейному житті. Коли люди втрачають ноги чи руки, перші думки в них: «Як я буду жити завтра з таким тілом?» І хлопці на власному прикладі показують, що жити можна й треба. Тому наш фільм і називається “Життя післязавтра”».

Герої документальної стрічки розкажуть про свій шлях боротьби після війни, а їхнє життя — живий приклад того, що людина може досягти будь-чого своїми зусиллями й наполегливістю. Автори стрічки наголошують, що їхній фільм не лише для ветеранів війни, а й для всього суспільства, аби мотивувати кожного діяти та не жалітися на зовнішні обставини.

Режисерка та співавторка фільму Сніжана Потапчук розповідає, що таких історій в Україні багато й про це треба говорити:

«Це життєствердна історія, і на шостий рік війни таких історій треба показувати більше. Ми працюватимемо в цьому напрямі, оскільки в Україні історій про ветеранів багато і їх треба витягувати на поверхню й екранізувати. Зокрема й для того, щоб ті хлопці й дівчата, які втратили здоров’я на передовій, не падали духом і знали, що завжди можна звернутися до своїх побратимів. Наші герої обіймають державницькі посади й представляють інтереси всього ветеранського кола. Вони залюбки відкривають свої двері, підіймають слухавки та відгукуються, якщо хтось потребує допомоги. Це важливо, щоб ті, хто втратив кінцівки, не почувалися покинутими державою, суспільством, світом», — коментує режисерка Сніжана Потапчук.