Швидкість, інформативність, інноваційність: український суспільний мовник переймає досвід японського

Про налагодження стосунків між суспільним мовником, владою й аудиторією та співпрацю між суспільним і комерційними телеканалами йшлося під час двотижневого навчального медіатуру до країни сонячного сходу, звідки днями повернулася команда Першого.

У межах поїздки "Роль інституту суспільного мовлення в демократичній державі" українська делегація відвідала штаб-квартиру японського суспільного мовника NHK у Токіо та регіональну станцію у місті Кобе, де розташований також навчальний центр для персоналу компанії. Генеральний директор Національної телекомпанії України (НТКУ) Зураб Аласанія, його заступниця Дар’я Юровська, головний продюсер інформаційного мовлення Владислав Грузинський та технічний директор НТКУ Юрій Бойчук поспілкувалися з виконавчим директором японського суспільного мовника NHK Юї Ітано, ознайомилися з каталогом контенту, який NHK міг би показати в Україні, а також детальніше дізналися про систему інформаційного мовлення Японії й технічні інновації компанії.

Під час зустрічей з українськими колегами представники японського суспільного торкнулися проблеми надзвичайних природних ситуацій. Це питання винятково актуальне для Японії, тож представники NHK велику роль у роботі мовника відводять сповіщенню людей про стихійні лиха.

"В арсеналі NHK – 15 вертольотів. Навіщо стільки? Коли в Японії сталися землетрус і цунамі у березні 2011-го, на станції у провінції Кобе стояв вертоліт, чергували оператор, журналіст і пілот. Увесь світ побачив кадри 43-метрової хвилі, зняті NHK. Вони єдині, хто взагалі зміг це зафіксувати, решту просто знесло, – розповів генеральний директор НТКУ Зураб Аласанія. – А ще у NHK також дві тисячі керованих камер – у будь-яку секунду вони можуть ввімкнути будь-яку точку країни. Ці камери також автоматично активують запис у разі підземних коливань. Так чи інакше, запис буде, вони його використають для міністерства надзвичайних ситуацій і для своїх новин теж".

NHK своєю діяльністю доводить, що інформаційне мовлення є ключовим для суспільного. І якщо відбувається щось важливе, сюжет про це з’являється в ефірі телеканалу вже через 11 хвилин. Жоден із комерційних телеканалів Японії не може собі цього дозволити, тому в інформаційному мовленні суспільний мовник однозначно виграє.

"Серед багатьох особливостей NHK унікальний ще й тим, що коли в Японії починається якесь стихійне лихо – а, на жаль, це трапляється нерідко – глядач найперше вмикає суспільне. Всі японці знають, що саме суспільний мовник про це інформуватиме, на NHK буде найповніша інформація. Понад те, в них існує цілий інститут, який працює над якістю змін телевізійного мовлення. Завдяки одній з розробок екстрене сповіщення про стихійне лихо люди отримають навіть якщо в цей момент не дивляться телеканал – вимкнені телевізори вмикаються автоматично. А ще там ніхто не переймається якоюсь занадто складною графікою – у першу чергу вони повідомляють інформацію, тому на NHK і міжнародній версії телеканалу ми жодного разу не побачили прикладу, коли форма перемагає зміст. В Японії на суспільному все повинно слугувати глядачеві", – розповів головний продюсер інформаційного мовлення Першого Владислав Грузинський.

Японський суспільний мовник NHK було створено 1950 року на базі трансляційної корпорації, заснованої ще у 1926-му. Локальні телерадіомовні служби на території Японії покривають усі 47 японських префектур (областей). У рейтингу японських телеканалів, за невеликої конкуренції на ринку, NHK – на другому, іноді третьому з п’яти місць. Однак рейтинг не є ключовим для суспільного мовника, адже головне – довіра глядачів.

"90% програм телеканалу мають субтитри. Нам показували віртуальну 3D-модель жінки, яка забезпечує сурдопереклад без втручання людини. Це поки експериментальна модель, яку вони незабаром планують запустити в ефір. Комп’ютер сприймає сказаний текст, розшифровує й одразу ж перекладає. Добре мати таке у себе – це могло б бути вирішенням наших проблем", – зауважив Зураб Аласанія.

Загалом прив’язка до традиційності японського суспільства поєднана з його мегатехнологічністю. Тому на NHK зараз тестується технологія роздільної здатності 8К, що навіть на величезному екрані дозволяє не бачити точок, з яких складається зображення.

Побувавши на суспільному мовнику Японії, команда Першого переконалася, що контент, який створює NHK, міг би бути цікавим для України. Адже це – можливість дізнатися про Японію. Для українських глядачів – це привід побачити, наприклад, мультфільми в стилі аніме, фільми про японську історію чи японські легенди.

"Вони створюють контент, який, попри різні ментальні й культурні погляди, може бути зрозумілим і цікавим глядачам Першого. Наприклад, є документальні фільми, які, на мій погляд, варто подивитися українцям, – вважає заступниця генерального директора НТКУ Дар’я Юровська. – Оскільки Японія – це країна, в якій щороку відбувається якесь стихійне лихо, японці дуже багато уваги приділяють історії землетрусів, цунамі, щоб наступного разу люди розуміли, як треба діяти. Це дуже повчальна річ, коли є можливість побачити – ось все знищено, засипано сміттям з уламків будинків; ось минуло три місяці, і для людей уже є тимчасове житло, тут уже люди прибрали і відсортували усе сміття, а от тепер вони вже відбудовуються. У них 80% врятованих – це люди,яких врятували їхні сусіди. Японці знають, що повинні допомагати. У них вистачає сили радіти, коли не відбуваються стихійні лиха, і консолідуватися, коли вони стаються. В документальних фільмах це по-різному відображено: як історія подій, як постподії, як наукові свідчення з приводу природних катаклізмів. Японський досвід постійного усвідомлення того, що навіть завтра щось може відбутися, і потрібно допомогти один одному – надихає. Це могло б бути дуже цікаво людям, які живуть в Україні".

Обмін досвідом становлення суспільного мовлення – це перша з п’яти навчальних поїздок, організованих японським центром міжнародного співробітництва JAICA за домовленістю Міністерств закордонних справ України та Японії. У вересні 2015 року українська й японська делегації повинні зібратися в Україні й підсумувати, що вже вдалося застосувати і які проблеми виникали на шляху українського реформування.