Найтитулованіший художник України. Іван Марчук входить до сотні найвизначніших геніїв сучасності. Він - єдиний українець, якого Міжнародна академія сучасного мистецтва в Римі прийняла до лав "Золотої гільдії". Утім в СРСР він був небажаним творцем. До Спілки художників його прийняли лише після неймовірного успіху в США. Першу виставку дозволили провести в 43 роки. 1997-го в еміграції він став лауреатом Шевченківської премії.
Полотнами Іван Марчук міряє свою біографію. Нині в нього - вже десятий період творчості - абстракціонізм із назвою "Погляд у безмежність". Його публіка, що звикла до ранньої творчості майстра, переважно пейзажів і цвітіння, й нині чекає від нього квітів. Але він каже, що вони вже зав'яли.
Іван Марчук започаткував власний стиль у мистецтві - "пльонтанізм". Назву взяв від маминого слова, яким вона називала щось заплутане. Суть його картин прихована в джгутиках. Кожна лінія - об'ємна, ніби рухається в просторі. Нею можна намотувати цілий клубок.
Його місяць та сонце сяють на картинах. Іван Степанович жартує: сховав за полотном лампочку. Насправді секрет - у тоненьких цівочках фарби замість звичайного мазка пензлем. Рука майстра робить сто двадцять рухів за хвилину. Утім власне процес творення - таємниця.
Серією всього свого життя він називає цикл "Голос моєї душі". Звичайний хлопець з бідної селянської родини з Тернопільщини після одинадцяти львівських років навчання спершу в училищі, потім в інституті прикладного мистецтва, переїхав до Києва й перевернув уявлення про український арт лише як про мистецтво соцреалізму. Його творчість радянські критики прирівняли до націоналізму. Визнання знайшло художника, коли він сховався від пильної уваги КДБ - спершу в Австралії, потім у Канаді та США. Каже, не зміг жити в неволі. Через це і його єдиний шлюб розпався дуже швидко. Іван Марчук називає себе "самотнім вовком мистецтва" і зізнається, що бунтарем був ще в утробі матері.
Він жалкує, що десять років тому повернувся з еміграції. Жаліється: і студія затісна, і музей йому пообіцяли в столиці, а не будують. Картини, вартість яких сягає десятків тисяч доларів, припадають пилом у стосах, на стінах та біля них. Утім як і раніше художник продає їх рідко, не заради грошей. Каже, якби працював для комерції, був би вже мільйонером.
Він написав більш як чотири з половиною тисячі картин. Попри поважний вік - у травні йому виповниться сімдесят п'ять - працює щодня, без вихідних і свят.
Малювання для Івана Марчука - і сенс існування, і каторга. Каже, він прожив скоріше наповнене, ніж щасливе життя. Нині, як і замолоду, пише відразу кілька полотен - щоб не знудитись. Уже скоро обіцяє вразити своїх глядачів новим, одинадцятим циклом.
Читайте також:
