"Бути людиною важко, але я все життя прагнув цього". (Мирослав Попович)
Він принципово не займається політикою. Каже, немає для цього відповідних якостей. Філософ зі світовим ім'ям Мирослав Попович стверджує: в політику він "встряє" лише в критичних ситуаціях. У нього в кабінеті немає і ніколи не було портретів президентів. На стіні - світлини попередників, керівників Інституту філософії, а на столі - фото онучок. Серед численних нагород і премій Мирослав Попович має французький орден Почесного легіону і звання шевальє, та орден "За інтелектуальну відвагу". Мирославу Поповичу - 81, але й сьогодні він згадує людину, яка найбільше вплинула на нього в дитинстві. Це був учитель військової підготовки та фізкультури, який під час гітлерівської окупації створив в Ізяславі - рідному місті Поповича - підпільну організацію. Організація проіснувала близько року, він був заарештований, вижив після катувань. "Я тоді ще був дуже малим, але це зіграло роль на все моє життя", - згадує Мирослав Попович.
"Сенс життя полягає у тому, щоб жити. Життя взагалі не має сенсу. Дано тобі жити - так живи, але як жити? Суть справи полягає у тому, що людині іноді простіше не жити, аніж прийняти те життя, яке йому пропонують. Якщо людина цього не відчуває - тоді справи кепські". (Мирослав Попович)
Країні сьогодні бракує суспільної солідарності, вважає директор Інституту філософії НАН України. Політики захоплені боротьбою за владу і з'ясуванням особистих стосунків - до крайнощів.
Мирослав Попович ділиться з політиками порадами, але чи дослухається хтось до них сьогодні.
"Повинні домовитись ворогуючі сторони, щоби не переступати певних меж. Ну, наприклад, такої межі як суверенітет та незалежність України. Не може бути таких внутрішніх або міжнародних акцій, які спрямовані на страту незалежності України. І це повинні сказати всі: і ті, хто бачить себе під червоними прапорами, а також ті, хто бачить себе під червоно-чорними прапорами".
"Нам потрібно багато майданчиків. Майдан - це річ разового вжитку. Після якої, на превеликий жаль, багато хто почувається вжитим". (Мирослав Попович)
"Не буде Спасителя! Ми все сподіваємось на чудо і на друге пришестя. Не буде! Буде буденний день і треба вибрати людей з того, що є, і з тих програм, які ми самі бачимо: що з цієї політичної сили можна взяти і що очікувати. І очікування мають бути політичні, ідеологічні, а не такі, як гречка чи олія". (Мирослав Попович)
"Якщо людина продажна, поважати її мене не змусить ні розум, ні освіченість". (Мирослав Попович)
"Ніхто не хоче жити за умов диктатури. Хоч сьогодні кажуть: ось досі казали про права людини, а давайте говорити про права нації, держави. Це ілюзорна дихотомія. Люди хочуть жити за умов, коли є гарантія їх безпеки та особистої свободи вибору. І ми вже не повернемося ні до яких попередніх режимів. Це варто підкреслити, тому що там, де загроза однопартійності, там, де може правити одна тільки партія, - там загроза і для кожної людини зокрема". (Мирослав Попович)
У 81 рік Мирослав Попович каже, що пережив справді неймовірну річ - це здобуття Україною незалежності у 1991-му. І вважає, що в України є майбутнє, поки в ній є люди, які не зраджують - себе, професію, Батьківщину - за копійчані зарплати вчать, лікують і просувають науку.
У 2001-му році Мирослав Попович став лауреатом Премії імені Тараса Шевченка за працю "Історія української культури".
Читайте також:
